«ПОПІЛ ЛЮДСЬКОЮ СМУТКУ В СЕРЦЯХ НАШИХ НАВІКИ...»

Урок пам'яті, присвячений 28-й річниці Чорнобильської катастрофи

Мета: збагатити знання учнів про Чорнобильську трагедію; розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС; довести, що чужої біди не існує; розвивати пам'ять; учити виразно читати вірші; виховувати любов до рідного краю, людяність, чуйність.

Обладнання: плакат з епіграфом; портрети героїв-пожежників; виставка книг та дитячих малюнків про Чорнобильську трагедію; вирізки з газет; свічка.

Свіча Поминальна

І свіча Надії...

26 квітня полум'я їхнє

в кожному нашому домі

зіллється в одне — полум'я Віри¹.

Ми будемо жити!

І ніколи більше не допустимо

нових Чорнобилів,

не завдамо рідній землі,

дітям; нашим далеким нащадкам

страждань і мук...

Хід уроку

Учень. Дорогі діти! Сьогодні ми проводимо урок пам'яті, присвячений 28-й річниці Чорнобильської катастрофи, трагедії всього людства.

26 квітня 1986 року.

Цього дня вибухнув четвертий блок Чорно­бильської АЕС.

Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей — тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день завади об'єднуватиме всіх одним спогадом, однією біллю, тривогою, печаллю, надією.

Учень

Є чорне золото, є чорний хліб.

Є чорний лебідь і лебідка чорна,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Учениця

Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні.

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль

Учень

Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

Учениця. Де ж знаходиться це місто?

Учитель. Чорнобиль... Це назва невеличкого район­ного центру, що розташоване за 130 кілометрів від Києва. Його назва походить від назви гіркого поли­ну чорнобилки. Засноване місто було ще за часів Київської Русі. Чорнобиль дав свою назву і потуж­ній атомній електростанції. Будівництво електро­станції було розпочато 1971 року. 1983 року вже працювало чотири енергоблоки. Але в історію Чор­нобиль увійшов назавжди як місто, що дало назву одній із найбільших в історії людства катастроф.

Учень. Колись П. Г. Тичина писав про цю землю Чорнобиля, як щедру на врожай, гомінку на селян­ські турботи, де вирувало життя.

Учитель. До аварії у цій зоні проживало близько 110 тисяч чоловік і 13 тисяч — у районному центрі Чорнобиль.

Учениця

Жорстока ноче!

О, яка ти довга!

В тобі як крик і мука вість одна...

Ті, що пішли в вогонь, ввійшли у стогін

І в душу болем зчорненим до дна.

І може стали ми від болю ближчі,

Четвертий блок заповнив думи вщерть.

Як відродить ясне обличчя,

Коли нічим не зупинити смерть?

Рахунок буде 904.

Всіх поіменно — у незабуття...

І буде суд, який поверне віру,

Та не поверне молоді життя...

Учень

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що стільки горя, аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?

Щоб жив Дніпро і щоб жила Десна

І щоб, як завше, сад весняним шалом

Не як ілюзія — дивись здаля,

А істина, щоб стрілку заскалило

В дозометрах, де зболена земля.

Учитель. Ця страшна трагедія сталася вночі з 25 на 26 квітня о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спокійно спали. Над 4-м реактором Чорнобильської атомної станції пролунав вибух, розірвавши нічну тишу. У ту ніч на зміні перебувало 90 чоловік. Ці люди героїчно, чесно виконували свій гро­мадянський обов'язок. Перебуваючи у зоні високої радіації, вони робили все, щоб зупинити пожежу, урятувати станцію.

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники і кинулися у полум'я — смертельну радіацію.

Хто вони — ці юнаки, які ввійшли в безсмер­тя? Люди, які подарували нам життя?

Це Герої Радянського Союзу — лейтенанти Володимир Правик, Віктор Кібенок та сержанти Микола Ващук, Володимир Тишура, Василь Ігнатенко, Микола Титенок.

Учениця

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як їх батьки на війні.

Учень

Не залишили пости,

Мужньо стояли у черзі.

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Учитель. Молоді, красиві, відважні...

Вони навічно заснули на новому підмосков­ному цвинтарі. Скромні плити з червоними зір­ками нагадуватимуть нам і майбутнім поколінням В. Правика, В. Кібенока, М. Ващука, В. Тишури, В. Ігнатенка, М. Титенка. Вічна слава героям!

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять тих, хто віддав своє життя під час ліквідації Чор­нобильської катастрофи.

Хвилина мовчання.

Учениця

Так земля заводнилась

І стала наріжно, як атом.

Ви не знали про це,

Молоді оборонці життя.

Учень

Кожен з вас до кінця

Залишився і в смерті солдатом.

І про власну хоробрість

Не знали ви ще до пуття

Учениця

Тільки б смерть зупинить —

Ту підступну, що атомна зветься.

Де живе все згорає

На її непомітному тлі.

Учень

Ви плечем до плеча пов'язались

І серцем до серця,

Ідучи у вогонь — та заради

Життя на землі.

Учениця

Ви безумством хоробрих

Назавжди зріднили собою

Землю сущу, і лютий вогонь,

І відвагу людську.

 

Учень

Нам лишається пам'ять,

Що світить життям і любов'ю,—

Тим високим життям, що, як серце,

Дається лиш раз навіки.

Учитель. За вікном весна... А на території Чорноби­ля все було уражене невидимою чорною хворобою. Поля, луки, ліси, озера, ставки, річки. Дичавіла родюча земля, стежки заростали бур'янами, оди­ноко стояли будинки без своїх господарів.

Ніхто не споживав тих гірких плодів, що висіли на гілках, гнучи їх до землі. Ніхто не ходив до лісів за грибами та ягодами. Усі залишали рідні місця, домівки, могили своїх рідних.

Учениця

Латка лісу, вигоріла бура,

Мертве листя, висохла трава

А навколо грає зелень буйна,

Дивом уціліла і жива.

Учень

Чути птиць із непроглядних нетрів,

Світить сонце з голубих небес

Грізна зона. Тридцять кілометрів

З центром на Чорнобильській АЕС.

Учитель. Одна жінка з Чернігівщини згадувала: «Усе наче й гаразд. І робота є, і куток в дочки знай­шовся, і люди співчутливі. А от хата своя щоночі сниться. Як тільки стулю очі — так і бачу: вікна, двері, хіднички на підлозі, калачики на вікні, своя хатина,  подвір'я,  колодязь,  сад.  Душа  болить!»

Учениця

Де б не був, вертаюся думками

У село, до батька і до мами.

Як вони о цій лихій годині,

Коли так нелегко Україні?

Учень

Звідси носять воду у господу,

Що збирають з поля і городу?

І які їм сняться сни ночами

У білявій хаті між садами?

Учитель. Горе впало не тільки на Україну. Воно торк­нулося Росії та Білорусі. Замертвіло тоді багато водойм. Дніпрова і Деснянська вода стала забруд­неною.

Учениця

Як страшно це — води не скуштувати.

У тім краю, де Прип'ять, де Дніпро!

І хто посмів знічев'я відірвати

Від губ народу цілого відро?

 

Учень

Дивлюсь на землю, на річкові води

І думаю, аж чорний від журби,

Що нам казали: «Ви — царі природи...»

А ми ж насправді — атома раби!

Учитель. В Луганській області проживає близько 22 тисяч чоловік, потерпілих унаслідок аварії на Чор­нобильській АЕС. Із них — 2400 інвалідів, близько 5 тисяч дітей. За 25 років пішло з життя близько 600 чоловік. Тільки одна третина із них за доку­ментами вважаються померлими від захворювання внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Про них, ставших символом мужності й геро­їзму, ми збережемо пам'ять.

Учитель. Діти, до нас на захід завітали люди, які були ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС. Подякуймо їм за те, що знайшли час і прийшли поділитися своїми спогадами.

Слово для виступу надається ліквідаторам аварії на Чорно­бильській АЕС.

Учениця

За днями дні, мина поволі рік,

За днями дні — і другого нема.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться вовік.

Учень

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде,

Чорнобиль — попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.

Учитель. Минуло 25 років після трагічної аварії. Але й зараз б'ють тривожним набатом дзвони Чорно­биля... Вони нагадують: пам'ятайте! Хай не повто­риться! Хай земля зацвітає навесні пишним буй­ством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухо­твореністю!

Пам'ятаймо!

Звучить пісня «Україна».

Учитель

Ростіть у добрі, ростіть щасливі,

Дівчатка будуть хай вродливі,

А хлопці — сильні і могутні.

А ті події незабутні

Хай не тривожать більше нас!

Хай кане зло в безодню, в час!

 

Звучить «Молитва за Україну» (сл. 0. Кониського, муз. М. Ли­сенка).

---

ПРАВИЛА ВВІЧЛИВОСТІ

Вдома ви спілкуєтесь з батьками, дідусем, бабусею, з братиками і сестричками, сусідами; в школі - з вчителями, шкільними товаришами; в магазині - з продавцями, касирами, незнайомими людьми; на вулиці - з перехожими: старими, молодими, ровесниками. Важко полічити, скількох людей за один день ми бачимо, з одними тільки вітаємося, з іншими ще й розмовляємо, третім відповідаємо на запитання, до декого самі звертаємось з проханням.

Отже, ми бачимо, що людина знаходиться в постійному спілкуванні із знайомими і незнайомими людьми, в школі, на вулиці, і кіно, в бібліотеці, в магазині, в транспорті! Поведінка однієї людини, привітно чи грубо сказане слово нерідко залишають в душі іншої людини слід на весь день. Часто гарний настрій у людини залежить від того, чи були з нею уважні, привітні, доброзичливі. І як образливо буває від неувага, грубого, злого слова.

Життя вимагає, щоб всі люди виконували правила, обов'язкові для всіх - для дорослих, для хлопчиків і дівчаток, для спокійних і пустотливих. Для всіх. їх потрібно виконувати завжди.

Які це правила? Правила ввічливості. 1 про деякі з них ми сьогодні поговоримо.

Правило перше.

Умій розмовляти

Вчитель. Чи часто ви збираєтесь гуртом?

Діти. Дуже часто.

Вчитель. А про що ви говорите?

Діти. Обмінюємось думками, обговорюємо почуте і побачене.

Вчитель. Послухаємо, як ведуть розмову Андрійко, Оксана та Михайлик.

Розмова трьох дітей (інсценівка).

Андрійко. То чим же закінчився вчора фільм?

Оксана. Кінець щасливий,...

Михайлик ( перебиває, не дає договорити Оксані). Розвідник зостався живий. Але вона неправду каже! Кінець не щасливий, бо його жінка потрапила в полон...

Андрійко. На кого ти кажеш "вона"?

А4ихайлик(показує пальцем на Оксану). Ось ця...

Вчитель. Послухавши таку розмову, ви відразу скажете, хто з дітей вихований, а хто ні.

Діти. Вихований Андрійко і Оксанка, а Михайлик - невихований.

Вчитель. Нерідко таке спілкування призводить до сварки. Як вийти з такої ситуації, вам підкажуть діти

Мандрівка в країну ввічливості

Вчитель. Прослухайте уважно вірш О. Сенатович "Що сказати треба?''

Три бабусі і дві мами

Із онуками й синами

Йдуть до скверика гуляти.

Починає рахувати

Наймолодша мама діток.

І цукерками вгощати

Всіх підряд:

П'ять цукерок - п'ять хлоп'ят.

Кожен з них цукерку взяв

І собі до рота вклав.

Три бабусі і дві мами

Разом сплеснули руками:

- Що сказати треба, діти?

Але діти (ну і діти)

- Ані пари з вуст,

Чути лиш цукерок хруст.

Розвели руками мами

- І бабуся вслід за ними:

- Що робити, діти, з вами

Із нечемними такими?

Та хлоп'ята мовчки їли

І жували, аж сопіли.

Лиш управилися з ними,

Із цукерками смачними.

Задзвеніли, як дзвіночки,

Їхні чисті голосочки:

- Ми вас зовсім не лякали!

Що сказати треба, знаєм,

Та коли роти в роботі,

- Ніяк "дякую" сказати

Із цукеркою у роті.

Вчитель. Ви, мабуть, вже здогадалися, про що ми з вами будемо сьогодні розмовляти.

Діти:

• про ввічливість;
• про увагу до старших;
• про чарівні слова;
• про чемність.

Вчитель. Діти, давайте ми з вами разом порахуємо, зі скількома людьми ми зустрічаємося щодня.

Чим кінчається сварка...

Хлопчик цей - великий злюка.

Він мене шарпнув за руку,

Обізвав: "Всезнайка, соня,

І бабусина тихоня,

Млямля, чапля із поліна.

І зануда, як Мальвіна".

Я сказала: "Ти на вроду -

Мов опудало в городі".

Він сказав...

І я сказала...

Він замовк. 1 я мовчала.

Ми мовчали, а на гіллі

Яблука гойдались спілі...

Хлопчик яблуко зірвав

І мені подарував.        (М. Людкевич)

 

Привітні сусіди                                             Доброго ранку

На вербі гніздо лелече                            "Доброго ранку!" -

Під вітрами - хить та хить.                     Мовлю за звичаєм.

А внизу струмок лепече                         "Доброго ранку"

І між травами біжить.                             Кожному зичу я.

Тепла гілочка вербова                            "Доброго дня вам" -

Нахилилась до струмка,                         Людям бажаю.

Чує: "Пийте на здоров'я                         "Вечором добрим"

І ростіть струнка-струнка!.."                  Стрічних вітаю.

У верби широка крона,                               І посміхаються

Бо джерельну воду п'є.                               У відповідь люди, -

А в струмку вода холодна:                    Добрі слова ж бо

Затінок верба дає. (К. Пасічна)              Для кожного любі.

Вчитель. Діти, про що ми повинні пам'ятати, коли розмовляємо з друзями?

(Діти виходять до дошки).

Пам'ятка

1. Слухай співбесідника, не перебиваючи.
2. При розмові не розмахуй руками, не жестикулюй без погреби.
3. Не кажи про присутніх "він" або "вона".
4. До дорослих потрібно звертатись на "Ви".

Не забувай про слова "спасибі", "будь ласка", "дякую", "вибачте"

 

Правило друге.

Вихованість-допомога в навчанні

Вчитель. Правила хорошого тону вимагають бути уважними до людей. Для цього потрібно вчитися впізнавати стан людини, його настрій за зовнішнім виглядом. Перш за все, потрібно вміти впізнавати по виразу очей настрій найближчих тобі людей: тата, мами, дідуся, бабусі, братика, сестрички.

Послухайте оповідання і подумайте, чи був уважним до бабусі Сергійко? ("Андрійкова книжка" З клас, сторінка 37.)

Вчитель. Чи можна Сергійка назвати уважним? Як ви вважаєте, хто з хлопчиків вихованіший? Чи захочеться Андрійкові ще раз піти до Сергійка, щоб переглянути фільм?

Є ще й такі невиховані діти, які завдають прикрощів не тільки своїм рідним, а й сусідам.

Гостинна сусідка

-Де ви були, Тимку й Ганнусю?

Я виглядаю вас давно!

-В сусідки. Там ішло, бабусю,

По телевізору кіно.

-А ви не заважали їй,

Сусідці нашій дорогій?

-Ні. Тьотя Жанна так зраділа,

Немов ми їй - рідня якась,

І цілий вечір шепотіла:

"Не вистачало тільки вас!¹⁷        (Д.Солодкий)

Вчитель. Ми бачимо, що всі ці діти полюбляють дивитись телевізор, слухати радіо.  І відводять на це часу більше,  ніж потрібно. А як же навчання?

Давайте послухаємо, що скажуть нам на це два хлопчики - Василь і Петро. Що ж заважає вчитися?

Вчитель. Двом школярам дали завдання. Петрові - названі гри речі, які заважають   йому   добре   вчитися,   Василеві   -   названі   три   речі,   які допомагають у навчанні. Ось що хлопці відповіли. Відповідь Петра.

1. Мені заважають вчитися книжки: читаю вдень і вночі.
2. Від уроків відволікає спорт, особливо футбол.
3. Найбільше винен телевізор, багатосерійні пригодницькі фільми.

Відповідь Василя.

1. Книжки навчили мене писати грамотно, говорити складно
2. Спорт навчив мене дорожити кожною секундою.
3.  Багато цікавого про природу рідного краю дізнаюсь з телевізійних передач.

(У дворі з'являється Марія Петрівна з важкою сумкою).

• О! Краще я їй допоможу.
• З магазину, чи як?

Марія Петрівна. Еге ж, дещо купила.

Костя. Гаразд, так вже тому й бути, донесу вам сумку до під'їзду. Тут зовсім близенько. Давайте, чи що? А то пихкаєте, як маневровий паровоз. (Простягає руку за сумкою, але Марія Петрівна відсторонює його, йде далі).

Бабуся (до себе).Ой, який невихований. І чому його тільки батьки вчать?

Костя. Це я - невихований? Та ви, що сліпі, чи що? Я ж тільки що на ваших очах... Ну, вже більше нізащо нікому не допоможу. (Біжить, підбиває бабусину палицю та хитає головою йому вслід).

Костя. Нізащо! Досить з мене. Дякую!

( Ю. Єр молов )

Вчитель. Зовсім по-іншому вчинив ось цей хлопчик - Павлик.

"Ішов у кіно я цієї неділі..."

Ішов у кіно я цієї неділі.

Навколо дерева обмерзлі та білі,

Слизький під ногами видніється лід,

Ще й вітер холодний зривається вслід.

Аж бачу: бабуся виходить з крамниці,

Спинилася й рушити з місця боїться,

Не зважиться й кроку ступить по льоду

І тихо про себе шепоче: "Впаду!".

А лід під ногами темніє навколо

І тут мене щось наче в серце вкололо.

Назад повернувся, до неї біжу:

"Давайте, бабусю, я вам поможу".

І, взявши за руку, по бруку слизькому

Довів я бабусю до самого дому.

А в неї всі зморшки, немов промінці:

"Спасибі! Оце в нас ростуть молодці!"

Вчитель. Хто із цих двох хлопчиків чуйний, добрий: Костик чи Павлик?

-        Що    ми    повинні    пам'ятати,    якщо    хочемо    бути    чуйними,
доброзичливими?

 

Пам'ятка.

1. Завжди прийду на допомогу товаришам і дорослим.
2. Ввічливо запропоную свою допомогу.
3. Не буду ображати того, кому хочу допомогти

 

 

Вчитель. Що трапилось? Чому ж одні й ті самі речі одному хлопчикові допомагають, а іншому заважають вчитися

-Що насправді заважає Петрові добре вчитися? Діти.

• Незібраність.
• Він не вміє правильно розподілити свій час.
• Він не знає правил хорошого тону.

Вчитель. А як вчинити на місці цих двох дітей? Що ми запам'ятаємо, щоб виконувати друге правило⁹

{Діти біля дошки)

Пам'ятка

1. Я не буду одночасно дивитись телевізор і слухати радіо.
2. Якщо в кімнаті хтось відпочиває, приглушу звук.
3. Буду уважно дивитись телепередачі, щоб зміг використати їх па

уроці.

Правило третє.

Вчися так давати, щоб можна було взяти

Вчитель. Чи часто ви допомагаєте вдома мамі, татові?

          - І, мабуть, кожному з вас дуже приємно почути похвалу з вусі матері,
подяку за допомогу.

Але ми спілкуємося не лише з рідними, а просто із знайомими, малознайомими, а то й зовсім незнайомими людьми.

Добре вихована людина, чуйна, доброзичлива завжди поспішить на допомогу в разі необхідності. І, навпаки, безтактне, грубе звернення може образити людину.

"Чуйний   хлопчик"

(Інсценівка оповідання)

Костик.

Марія Петрівна, сусідка.

Бабуся, сусідка.

Сидить бабуся.

Костик(до себе). Сьогодні буду з усіма найчемнішим і найуважнішим з усіх наших хлопців. Ондечки сидить бабуся. Хай вона тільки опустить свою палицю, я одразу ж її підніму. От вона й розкаже всім: "Ой, який у нас Костик чуйний та уважний!"

(Чекає).Чого вона ту палицю не випускає⁹ Так і цілісінький день можна чекати

Вчитель. Правила ввічливості - дуже важливі правила в нашому житті. Недаремно народ склав мудрі прислів'я і приказки про роль слова в людських взаємовідносинах.

(Діти говорять прислів я і приказки)

1. Язик - не помело, слово - не полова.
2. Щире слово, добре діло душу й серце обігріло.
3. Дерево міцне корінням, а людина - друзями.
4. Не гріє мене кожух, лише слово гріє й тішить.
5. Умій сказати, умій і змовчати.
6. Чоловік без друзів, що їжа без солі.

Вчитель. Діти, ми з вами познайомилися сьогодні з деякими основними правилами, яких повинна дотримуватися кожна вихована, ввічлива, чуйна людина. А зараз ми з вами пограємо гру, і побачимо, як ви засвоїли азбуку ввічливості.

Гра "Ромашка"

1. Як ти вчиниш, коли стоять двоє товаришів, а тобі треба в
одного з них про щось спитати? (Почекаю, поки вони закінчать  розмову).

2. Як ти вчиниш, коли тобі треба щось терміново сказати вчительці, а вона саме говорить з іншою вчителькою. (Вибачте, будь ласка, дозвольте запитати).

3. Як ти поведешся, коли зустрінеш хлопчика або дівчинку? Хто повинен вітатися першим? (Той, хто вихованіший).

4. Як ти вчиниш, коли товариш образив дівчинку? (Зроблю йому зауваження і скажу, щоб вибачився).

5. Як ти вчиниш, коли ти дивишся з товаришем цікаву телепередачу, а в цей час голосно працює радіо? (Зменшу звук радіо).

6. Як ти вчиниш, коли у вас з другом один велосипед на двох і вам обом хочеться на ньому покататися? (Будемо кататись по черзі).

7. Як ти вчиниш, коли тебе запросили на день народження, а ти захворів? (Зателефоную, привітаю з днем народження і вибачусь, що не зможу прийти).

Вчитель. Молодці! Ви всі добре засвоїли азбуку ввічливості і я надіюсь, що ви не забудете виконувати її правила.

Правило четверте.

"Будь скромним"

Вчитель. Іноді діти хваляться перед товаришами, стараються показати, що вміють краще щось робити, кожну невдачу іншою запам'ятовують, а потім дражнять. Таких дітей не люблять в колективі, їм важко знайти друзів. Якщо у вашого товариша щось не виходить, його не дражнити потрібно, а допомогти. Надавати допомогу іншій людині потрібно делікатно, не підкреслювати, що ти робиш хороший вчинок, не хвалитися цим. Адже допомагають не для того, щоб привернути до себе увагу.

"Подвиг Івася"

У автобус на зупинці

Увійшла бабуся.

Івасик швидко підхопився,

Приязно всміхнувся:

- Я постою, не біда...

Сядьте! - мовив басом.

Сам навколо погляда,

Чи не скажуть часом:

"Молодчина наш Івась,

Він культурний, чемний...

Наш Івась у перший клас

Ходить недаремно!"

Та ніхто його чомусь

Похвалить не хоче.

І тоді він до бабусі

Нахиливсь, шепоче:

- Ну, здається, вже у вас

відпочили ніжки?

Встаньте, сходити вам час...

Я посиджу трішки!      (М. Білецький)

Вчитель.   А   тепер   подумайте,   що   ми   повинні   пам'ятати,   щоб виконувати четверте правило?

Пам'ятка

1. Я не буду хвалитися, коли зроблю добру справу.
2. Я не буду чекати похвали за добрий вчинок.
3. Я буду скромним.

   ---